Тексти для аудіювання 2 клас

РУКАВИЧКА

Якось ранньої весни копав Федько на городі грядки й загубив рукавичку. Шукав-шукав — не знайшов.

Тижнів за два Федько знову прийшов на город і побачив на тину свою загублену рукавичку. Вона висіла на цвяшку. Хлопчик простягнув руку, щоб дістати її, а з рукавички пташка — пурх! — й полетіла. «Що вона там робила?» — подумав Федько.

Він обережно заглянув до рукавички. А там — гніздечко й четверо маленьких яєчок.

Хлопчик здивувався. Адже ні разу не бачив, щоб пташки звивали гніздечка в рукавичках.

Зовсім недалечко на жердинці стрибали два горобчики. Це вони й оселились у Фединій рукавичці.

Влітку вивелись пташенята, неспокійні, галасливі. Вони час від часу відкривали ротики, пищали, витягували шийки.

Федько почав допомагати горобчикам годувати пташенят.
Він ловив мух, підходив до рукавички й казав:

— Терем-теремок, хто в теремі живе? Ага, це горобчики — славні хлопчики. Їсти хочете?

Й кидав найгаласливішому пташеняті у роззявлений дзьобик муху.

Василь Хомченко

  

НАСТУСИНА ГІЛКА

Під вікном Настусиного будинку росла яблуня. Навесні, коли вона цвіла, налетів вітер. Він так згинав і шарпав віття, що одна гілка не витримала, надломилась. Пожаліла Настуся гілочку: замазала глиною, обмотала клаптиком, немов забинтувала рану.

Подружка Світланка в цей час сиділа на лавочці й посміхалася:
— Все одно цвіт зав’яне, гілочка засохне, яблук на ній не буде!
Минув день, другий, а цвіт не зів’янув. Над білою яблунькою гули золотисті бджоли.

— Прижилася моя гілочка! — раділа Настуся.

Яблуня відцвіла, з’явилася зав’язь, а потім — і яблучка. Вони росли, наливалися, почали рожевіти.

Прийшла якось Світланка, сіла на лавочку й знов посміхається:

— Опадуть твої яблука. Спека он яка стоїть!..
Кожного дня Настуся носила воду від кринички, поливала яблуню.
В кінці літа яблука доспіли. Як рожеві м’ячики, висіли вони, налиті солодким соком. Зірвала Настуся яблуко, зі смаком з’їла. І хоч на яблуні було багато яблук, найсмачнішим було те, що виросло на її, Настусиній, гілочці. 

Микола КАПИЛОВИЧ  

 СВІЙ МАЙСТЕР

Олесик відпочиває в селі. Милується дідусь онуком, радіє. То в хаті прибере, сміття винесе, то в дворі порядкує, а то і в хлівець загляне. Там щось робить.

Помітив дідусь, як Олесик намагався поставити підпірку під зігнуту яблуню. Підпірка була завелика, ніяк не вдавалося прилаштувати її під обвислу ледь не до землі гілку. Дідусь підійшов до внука, і разом вони припідняли важку гілку, поставили підпору. 

— Хазяйновитий ти у нас, Олесику, — похвалив дідусь. — Вчися життю нашому селянському, знадобиться, як кажуть, і води напитись...
В домі зламався телевізор. А він, Олесик, любить мультики. Вирішив сам подивитися, що трапилось. Того-сього торкнувся і помітив: перемикач програм геть випав зі свого гнізда. Недовго думаючи, Олесик підбіг до телефону, набрав татів службовий номер. Розказав про дідусів телевізор. Тато, який добре розбирався в телевізорах, розтлумачив, що і як треба зробити.
Олесик покрутив перемикач то в один, то в другий бік. І нарешті знайшов місце, в яке важілець перемикача потрапив. Ще кілька хвилин — і екран яскраво засвітився.

Тут якраз і бабуся нагодилася:

— Дивись, діду, працює наш телевізор.

— Працює, бабусю, працює... У нас тепер свій майстер є. 

Почув це Олесик, і обличчя його засвітилося від радості.

Павло КОВАЛЬОВ

  

НАЙСМАЧНІША СТРАВА

Сашкові неабияк пощастило. Його дідусь — рибалка. Про рибу він знає геть усе. І вміє готувати карасі в сметані. Смачнющі! Сашко їх дуже любить. Дідусь і сам ці карасі любить. Але бабуня варить борщ такий, що дідусь про свої карасі забуває. Він називає бабунин борщ добрезним. І каже: "А насип-но мені ще отого добрезного борщу".

Сашків тато знається на грибах. У лісі йому відомі кожна стежиночка й кожен кущик. А як тато зготує печеню з грибами, Сашко зразу бере подвійну порцію. А мама все бідкається, що їй така печеня не вдається. Але насправді Сашко знає, що це вона навмисно тата підхвалює. Зрештою, тато таки смачно готує.

Про себе ж мама каже, що вона в кухні живе. Хтозна, може, там їй і відкрилися якісь таємниці. Скажімо, про вареники. Таких смачнючих вареників Сашко не їв ніде.

Та що там казати? Охочий він і до карасів, і до печені, й до борщу. Хто б це не любив такої смакоти? Та ось уже тиждень як навчився Сашко сам готувати яєшню. А чи є що краще од білої яєшні на два жовтих ока, яку сам готувати вмієш?

Оксана КРОТЮК